Харківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 56

 
СМИТ
надання допомоги
СМИТ
С
 
СМИТ
 
 
С
 
СМ
 
СМИТ
 
ЮНИСЕФ
 
SP
 
SP
 
SP
 
СМИТ
 
 

Правовий лікбез.

 

ОБОВ'ЯЗКИ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ БАТЬКІВ ЗА     ВИХОВАННЯ ДИТИНИ

 

Сім'я є середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Стаття 155 Сімейного кодексу України

Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Батьки зобов'язані поважати дитину.

Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.

Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.

Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї.

Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій.

Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.

Стаття 150, 152 Сімейного кодексу України

Ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей –

тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, -

тягнуть за собою накладення штрафу від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом, -

тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення неповнолітніми діянь, що містять ознаки злочину, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, якщо вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, -

тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, що їх замінюють, від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 184 Кодексу України про Адміністративні правопорушення

Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, -

карається обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Стаття 166 Кримінального Кодексу України

Експлуатація дітей, які не досягли віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, шляхом використання їх праці з метою отримання прибутку -

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Ті самі дії, вчинені щодо кількох дітей або якщо вони спричинили істотну шкоду для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини, або поєднані з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві, -

караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Стаття 150 Кримінального Кодексу України

Шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, — якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

 

Стаття 1178 Цивільного кодексу України

Неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.

У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

Стаття 1179 Цивільного кодексу України

 

 

Кримінальна відповідальність неповнолітніх

 

Відповідальність неповнолітніх, тобто осіб, які не досягли 18-річного віку, передбачена кримінальним, адміністративним та іншим законодавством.

 

Так, кримінальній відповідальності підлягають особи, які до вчинення злочину досягли віку 16 років (ч. 1 ст. 22 Кримінального кодексу України, далі - КК). Це так званий загальний вік кримінальної відповідальності.

 

Закон також (ч. 2 ст. 22 КК України) передбачає і знижений вік кримінальної відповідальності. Йдеться про осіб у віці від 14 до 16 років. Ці особи підлягають кримінальній відповідальності за такі види злочинів, як: вбивство (ст.ст. 115-117 КК), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121, частина третя статтей 345, 346, 350, 377, 398), зґвалтування (ст. 152), хуліганство (ст. 296) та інші.

 

Зниження віку кримінальної відповідальності законодавець обумовив перш за все тим, що особа уже в 14-річному віці усвідомлює суспільну небезпечність і протиправність злочинів, які вказані в ч. 2 ст. 22 КК . Крім того, серед підлітків ці злочини досить поширені, і більшість з них тяжкі, представляють підвищену суспільну небезпечність.

 

Особи у віці від 11 до 14 років не можуть бути суб’єктами злочину, оскільки не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність. Проте, ч. 2 ст. 97 КК визначає, що до цих осіб все ж таки можуть бути застосовані примусові заходи виховного характеру з дотриманням таких умов: по-перше, неповнолітньому виповнилось 11 років; по-друге, ця особа вчинила діяння, що підпадає під ознаки злочину, передбаченого особливою частиною КК.

 

 Згідно ст. 105 КК неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.

 

У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру:

 

1) застереження;

 

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

 

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

 

4) покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

 

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.

 

Відповідно до ст. 98 КК, до неповнолітніх застосовуються лише такі основні види покарань:

 

1) штраф;

 

2) громадські роботи;

 

3) виправні роботи;

 

4) арешт;

 

5) позбавлення волі на певний строк.

 

Отже, відносно неповнолітніх не можуть застосовуватися: конфіскація майна, обмеження волі, довічне позбавлення волі, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службові обмеження для військовослужбовців, тримання в дисциплінарному батальйоні.

 

 

Адміністративна відповідальність неповнолітніх

 Стаття 12 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) встановлює, що адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.

 

Згідно зі ст. 13 КпАП України до осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються відповідні заходи впливу, передбачені ст. 24[1] КпАП, а саме:

 

• зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

 

• попередження;

 

• догана або сувора догана;

 

• передання неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному чи трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

 

Заходи впливу мають виховний характер і можуть бути застосовані до неповнолітніх, які скоїли адміністративний проступок, у віці 16-18 років, якщо орган адміністративної юрисдикції дійде висновку, що виправлення правопорушника можливе без застосування до нього суворішого адміністративного стягнення. У сукупності ці заходи утворюють систему, що складена з урахуванням збільшення тяжкості примусових заходів — від менш суворих до суворіших.

 

У разі вчинення особами віком 16-18 років окремих адміністративних правопорушень вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. Згідно КпАП до таких правопорушень належать:

 

- незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів чи психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44);

 

- дрібне викрадення чужого майна (ст. 51);

 

- порушення правил дорожнього руху (ст. 121—127, ч. 1, 2 і 3 ст. 130);

 

- пошкодження автомобільних доріг, вулиць, дорожніх споруд, залізничних переїздів і технічних засобів регулювання дорожнього руху, створення перешкод для руху та невжиття необхідних заходів щодо їх усунення (ст. 139);

 

- порушення правил торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами (ч. 2 ст. 156);

 

- дрібне хуліганство (ст. 173);

 

- стрільба з вогнепальної, холодної метальної чи пневматичної зброї в населених пунктах і не відведених для цього місцях або з порушенням встановленого порядку (ст. 174);

 

- злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця (ст. 185);

 

- порушення правил дозвільної системи щодо вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї та бойових припасів (ст. 190-195).

 

 

Право на освіту

1. Що таке загальна середня освіта та чи є вона обов’язковою?

Загальна середня освіта - цілеспрямований процес оволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної і практичної діяльності, результатом якого є інтелектуальний, соціальний і

фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про загальну середню освіту», загальна середня освіта є обов'язковою основною складовою безперервної освіти.

Громадянам України, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак, забезпечується доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти у державних і комунальних навчальних закладах.

Громадяни України мають право на здобуття повної загальної середньої освіти у приватних навчальних закладах.

Відповідальність за здобуття повної загальної середньої освіти дітьми покладається на їх батьків, а дітьми, позбавленими батьківського піклування, - на осіб, які їх замінюють, або навчальні заклади, де вони виховуються.

2. Які права та обов’язки мають батьки щодо набуття освіти дітьми?

Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку дитини як особистості.

На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Відповідно до норм Закону України «Про освіту» батьки та особи, які їх замінюють, зобов'язані:

- постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;

- поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної і рідної мови, сім'ї, старших за віком, до народних традицій та звичаїв;

- виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського та інших народів, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до своєї країни;

- сприяти здобуттю дітьми освіти у навчальних закладах або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо

її змісту, рівня та обсягу;

- виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини.

Держава надає батькам і особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов'язків, захищає права сім'ї.

Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:

- вибирати навчальний заклад для неповнолітніх дітей;

- обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування навчальних закладів;

- звертатися до державних органів управління освітою з питань навчання, виховання дітей;

- захищати у відповідних державних органах і суді законні інтереси своїх дітей.

3. Який порядок зарахування дитини до школи?

Діяльність загальноосвітнього навчального закладу регламентується статутом, який затверджується власником (для державних та комунальних загальноосвітніх навчальних закладів - відповідним органом управління освітою) та реєструється місцевим органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування.

У статуті загальноосвітнього навчального закладу зазначається порядок зарахування дитини. За загальним правилом місцеві органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування закріплюють за загальноосвітніми навчальними закладами відповідні території обслуговування і до початку навчального року обліковують учнів, які мають їх відвідувати. Зарахування учнів до загальноосвітнього навчального закладу проводиться наказом директора, що видається на підставі заяви батьків, за наявності медичної довідки встановленого зразка і відповідного документа про освіту (крім учнів першого класу).

Наповнюваність класів загальноосвітніх навчальних закладів не повинна перевищувати 30 учнів. У загальноосвітніх навчальних закладах, розташованих у селах, селищах, кількість учнів у класах визначається демографічною ситуацією, але повинна становити не менше п'яти осіб. При меншій кількості учнів у класі заняття проводяться за індивідуальною формою навчання.

4. Які права має учень загальноосвітнього навчального закладу?

Учень має право:

- на освіту, що здійснюється високопрофесійними вчителями;

- на належний рівень матеріально-технічного забезпечення навчального процесу;

- розвивати у школі свої здібності та таланти;

- вибирати профіль навчання;

- брати участь в конкурсах, олімпіадах, конференціях тощо;

- за потребою отримати професійну допомогу робітників школи;

- оскаржити та перездати тематичну, семестрову та річну оцінки;

- впливати на рішення вчителів та адміністрації, що безпосередньо стосується учнів;

- вносити пропозиції з питань організації та умов навчального процесу, відпочинку та побуту учнів;

- зберігати індивідуальність, бути особою, яку поважають як особистість, що має свій власний стиль у поведінці та одязі;

- бути захищеним від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи та зловживання;

- мати вільний час для розваг та особистої творчості;

- вільно висловлювати свої думки та переконання, шукати, отримувати та передавати інформацію різними засобами;

- обирати та бути обраним у органи шкільного самоврядування.

При реалізації своїх прав учень повинен виконувати встановлені правила поведінки учнів, внутрішнього розкладу, статут школи, систематично та глибоко оволодівати знаннями, практичними навичками, уміннями, дотримуватися моральних та етичних норм, дбайливо ставитися до шкільного майна.

5. Які форми покарання можуть бути застосовані у школах до учнів за провину?

Питання, які стосуються випадків та порядку застосування у школах покарань (у тому числі і відрахування із школи) до учнів за провину, врегульовуються статутом школи та внутрішніми правилами поведінки.

При здійсненні навчального процесу педагогічні працівники зобов’язані:

- настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості, інших доброчинностей;

- виховувати у дітей повагу до батьків, жінок, старших за віком, народних традицій та звичаїв, національних, історичних, культурних цінностей України, її державного і соціального устрою, дбайливе ставлення до історико-культурного та природного середовища країни;

- готувати учнів до свідомого життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;

- дотримуватися педагогічної етики, моралі, поважати гідність дитини;

- захищати дітей від будь-яких форм фізичного або психічного насильства, запобігати вживанню ними алкоголю, наркотиків, іншим шкідливим звичкам.

6. Які існують навчальні заклади для дітей, які потребують соціальної допомоги та реабілітації?

Для дітей, які не мають необхідних умов для виховання і навчання в сім'ї, створюються загальноосвітні школи-інтернати.

Для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, створюються школи-інтернати, дитячі будинки, в тому числі сімейного типу, з повним державним утриманням.

Для дітей, що потребують тривалого лікування, створюються дошкільні навчальні заклади, загальноосвітні санаторні школи-інтернати, дитячі будинки. Навчальні заняття з такими дітьми проводяться також у лікарнях, санаторіях, вдома.

Для осіб, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку і не можуть навчатися в масових навчальних закладах, створюються спеціальні загальноосвітні школи-інтернати, школи, дитячі будинки, дошкільні та інші навчальні заклади з утриманням за рахунок держави.

Для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання, створюються загальноосвітні школи і професійно-технічні училища соціальної реабілітації.

7. Як забезпечується соціальний захист учнів загальноосвітніх навчальних закладів?

Відповідно до ст.21 Закону України «Про загальну середню освіту» учням (вихованцям) загальноосвітніх навчальних закладів може надаватися додаткова соціальна і матеріальна допомога за рахунок коштів центральних органів виконавчої влади та місцевих бюджетів, коштів юридичних і фізичних осіб України та громадян, які проживають за її межами, а також коштів фонду загальнообов'язкового навчання та за рахунок інших надходжень.

Учні (вихованці) загальноосвітніх навчальних закладів, незалежно від підпорядкування, типів і форм власності мають право на пільговий проїзд міським та приміським пасажирським транспортом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Учні (вихованці) загальноосвітніх навчальних закладів у сільській місцевості забезпечуються транспортом для проїзду до місця навчання і додому безоплатно.

Діти з вадами слуху, зору, опорно-рухового апарату забезпечуються засобами індивідуальної корекції в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Вихованці шкіл-інтернатів усіх типів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, перебувають на повному державному утриманні. Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які навчаються в інших загальноосвітніх навчальних закладах, забезпечуються харчуванням, одягом та іншими послугами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Утримання вихованців, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, у спеціальних загальноосвітніх школах (школах-інтернатах) здійснюється за рахунок держави.

Діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, діти, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, працевлаштовуються або продовжують навчання згідно з одержаною освітою у порядку, встановленому законодавством України.

Крім соціального захисту учнів загальноосвітніх закладів держава здійснює охорону та зміцнення здоров'я учнів (вихованців) шляхом забезпечення  у загальноосвітніх навчальних закладах безпечних та нешкідливих умов навчання, режиму роботи, умов для фізичного розвитку та зміцнення здоров'я, формування гігієнічних навичок та засад здорового способу життя учнів (вихованців).

Учні (вихованці) загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форм власності забезпечуються медичним обслуговуванням, що здійснюється медичними працівниками, які входять до штату цих закладів або відповідних закладів охорони здоров'я, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Заклади охорони здоров'я разом з органами управління освітою та органами охорони здоров'я щорічно забезпечують безоплатний медичний огляд учнів (вихованців), моніторинг і корекцію стану здоров'я, проведення лікувально-профілактичних заходів у загальноосвітніх навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів і форм власності.

Відповідальність за організацію харчування учнів (вихованців) у загальноосвітніх навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів і форм власності, додержання в них вимог санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм покладається на засновників (власників), керівників цих навчальних закладів. Норми та порядок організації харчування учнів (вихованців) у загальноосвітніх навчальних закладах встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Контроль за охороною здоров'я та якістю харчування учнів (вихованців) покладається на органи охорони здоров'я.

8. За чий рахунок фінансується утримання та розвиток матеріально-технічної бази загальноосвітньої школи?

Утримання та розвиток матеріально-технічної бази загальноосвітніх навчальних закладів фінансується за рахунок коштів засновників (власників) цих закладів.

Вимоги до матеріально-технічної бази загальноосвітніх навчальних закладів визначаються відповідними будівельними і санітарно-гігієнічними нормами і правилами, а також типовими переліками обов'язкового навчального та іншого обладнання (в тому числі корекційного), навчально-методичних та навчально-наочних

посібників, підручників, художньої та іншої літератури.

Фінансування державних та комунальних навчальних закладів освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, а також додаткових джерел фінансування.

Якщо дитина навчається у державному або комунальному загальноосвітньому навчальному закладі, обов’язкове стягнення плати з батьків для придбання матеріалів для забезпечення навчального процесу (обладнання для навчальних кабінетів, підручники тощо) або проведення ремонтних робіт у школі є неправомірним.

Але законодавством не забороняється прийом добровільних грошових внесків, матеріальних цінностей від підприємств, установ, організацій, окремих громадян.

9. Що робити учню, якщо у нього виникла конфліктна ситуація з вчителем?

У першу чергу слід проаналізувати ситуацію, що виникла, та сформулювати свої претензії або незгоду з рішенням вчителя.

Якщо самостійно конфлікт вирішити не вдалося, необхідно звернутися за допомогою до батьків або шкільного психолога. Батьки учня вправі звернутися до адміністрації школи з відповідною заявою. При вирішенні конфліктної ситуації будуть вивчені пояснення обох сторін, пояснення свідків (якщо вони є).

У випадку не вирішення конфлікту на рівні адміністрації школи, батьки вправі звернутися до відповідного відділу освіти.

Якщо буде встановлено, що у конфліктній ситуації з боку педагогічного працівника мало місце застосування будь-яких форм фізичного або психічного насильства, його буде притягнуто до відповідальності.

У випадку спричинення дитині в результаті конфлікту з боку вчителя шкоди здоров’ю або моральної шкоди, батьки вправі звернутися до правоохоронних органів (суду).

10.Як відшкодувати шкоду, заподіяну дитині під час знаходження у школі від дії іншого учня?

Відповідно до ст. 1178 Цивільного Кодексу України шкода, завдана малолітньою особою (тобто дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуномMsoNormal чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, — якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

Якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом навчального закладу, закладу охорони здоров’я чи іншого закладу, що зобов’язаний здійснювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору, ці заклади та особа зобов’язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоду було завдано не з їхньої вини.

 

 

ТИ І МІЛІЦІЯ

Харківське громадське об’єднання “ПОСТУП”

Ситуація 1. «Відчиніть — міліція!»

 

Стаття 30 Конституції України та стаття 14-1 Кримінально-процесуального кодексу України гарантує кожній людині недоторканність житла. Це означає, що ніхто, у тому числі і працівник правоохоронних органів, не має права без законної підстави ввійти в житло проти волі осіб, які проживають у ньому. Увійти до твоєї квартири чи будинку, провести в них огляд або обшук міліція має право лише за вмотивованим рішенням суду, з яким тебе зобов’язані ознайомити.

 

Якщо такого рішення суду немає, суворий голос за дверима: «Відчиніть, міліція!» — можна розцінювати не як наказ, а як прохання. Немає рішення суду — тобі вирішувати, пускати міліціонера у квартиру чи обмежитись розмовою на сходовому майданчику в під’їзді. Тому, якщо у двері дзвонить міліціонер, не поспішай відразу їх відчиняти, а спочатку детально розпитай про мету його візиту. Пояснення на кшталт: «Поговорити треба» або: «Відчиніть — тоді й поясню» до уваги взагалі не беруться. Якщо, наприклад, дільничний інспектор міліції повідомляє, що він перевіряє паспортний режим, візьми паспорт і сам вийди до дільничного. А ще одразу натисни на кнопку дзвоника дверей сусідів — хай вони будуть присутніми при твоїй розмові з міліціонером. Я радив би взагалі не пускати сторонніх осіб до свого житла, у тому числі й співробітника міліції, але якщо так сталося, що він уже в квартирі (ти дозволив йому написати якийсь документ на кухні), завжди залишайся з ним у одному приміщенні. Чуєш — завжди! Це не боягузтво, а елементарна норма поведінки у своєму житлі, досвідчений міліціонер і сам не залишиться в кімнаті за відсутності господаря. А в іншому разі не дивуйся, коли наступного дня під твоїм холодильником зовсім інші працівники міліції в присутності понятих знайдуть якісь невідомі пігулки. Здогадуєшся, хто їх міг там залишити, коли ти виходив із кухні?

 

Перед тим, як відчинити двері міліціонерові, зверни увагу на його зовнішній вигляд — дільничний інспектор міліції під час відвідування громадян повинен бути у форменому одязі (він же не на чашку кави до тебе прийшов). Якщо у дверне вічко ти побачив кількох осіб у цивільному, які називають себе працівниками міліції і хочуть поспілкуватися з тобою, не відчиняючи дверей, розпитай, з якого вони райвідділу, навіщо прийшли, та ввічливо поясни, що ти завжди радий надати допомогу. А потім попроси залишити у дверях письмову повістку з викликом у міліцію, де має бути зазначено, з якого приводу тебе викликають, хто саме і в якій якості (свідок, підозрюваний тощо). Своє небажання пускати незнайомців у дім завжди можна розумно обґрунтувати: наприклад, сказати, що батько пішов у магазин, зачинив двері та випадково забрав із собою ключі, і ти просто фізично не можеш відчинити двері, бо немає чим. Але ти зараз зателефонуєш батькові, і він одразу прийде.

 

Якщо люди в цивільному погрожують зламати двері, грюкають у них, і ти бачиш серйозність їхніх намірів — зателефонуй на «102» та сам виклич міліцію, повідомивши, що невідомі особи без форми, представляючись працівниками міліції, вчиняють спробу протизаконно вдертися до твого житла. [Нехай ламають: якщо ти не злочинець, то у 99% випадків вони цього не зроблять (хіба що вони дійсно "відморозки"); а якщо навіть робитимуть - то фіксуй все на відео, згодом ці кадри стануть твоїм доказом неправомірних дій і "бестселлером" на YouTube ] У черговій частині телефонний дзвінок буде автоматично записаний на магнітні носії, а це, у разі потреби, буде свідчити на твою користь. Крім цього, обов’язково зателефонуй або поклич сусідів — міліціонери дуже не люблять свідків своїх протиправних дій.

Ситуація 2. Спілкуємося з міліціонером

 

Будь-яка розмова з міліціонером, незалежно від того, де вона відбувається, — у тебе вдома, на вулиці чи в кабінеті райвідділу, має починатися з твого прохання до нього пред’явити службове посвідчення. Не соромся уважно його прочитати, а при можливості демонстративно записати посаду, прізвище, ім’я правоохоронця. Це не твоя забаганка, він зобов’язаний усі ці дані повідомити тобі. Та й психологічно ти продемонструєш свою готовність до спілкування, але виключно в межах закону і на серйозному рівні.

 

Слід розуміти, що міліціонер є представником держави, і до нього необхідно ставитися з відповідною повагою та виконувати його законні вимоги. Запам’ятай: злісна непокора законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції є адміністративним проступком (стаття 185 Кодексу про адміністративні правопорушення) і може призвести до застосування щодо тебе фізичної сили та арешту строком до 15 діб. Міліціонери дуже полюбляють під будь-яким приводом використовувати саме цю статтю — вона дає їм можливість доставити людину до райвідділу, а на чужому полі, так би мовити, грати завжди гірше. Разом з тим, зверни увагу, — ти зобов’язаний виконувати лише законні вимоги працівника міліції, як то: назвати своє прізвище, адресу проживання, пред’явити паспорт чи інший документ, що посвідчує особу, дати пояснення з приводу події, свідком якої ти був, припинити чинити ті чи інші дії, якщо тобі обґрунтовано вказали, що в них вбачаються ознаки правопорушення.

Ситуація 3. Тебе викликають до міліції

 

Явка в міліцію є обов’язковою, якщо ти отримав відповідну письмову повістку. До того ж, така повістка має бути отримана особисто тобою під підпис (корінець повістки з підписом міліціонер забирає з собою). У повістці повинно бути чітко зазначено: кого викликають у міліцію (твоє прізвище та ініціали), куди викликають (назва органу міліції та його адреса), хто викликає (прізвище посадової особи), у якості кого викликають (потерпілий, свідок, підозрюваний), для чого викликають (допит, надання пояснення), дата і час прибуття до міліції.

 

Проігнорувати можна телефонне чи усне запрошення до підрозділу міліції (такий вчинок відповідальності не передбачає), але, отримавши письмову повістку, ти зобов’язаний з’явитись у райвідділ, і від цього нікуди не дітися. Якщо не прийдеш — доставлять примусово із складанням протоколу про злісну непокору законним вимогам працівника міліції. Але життя — це життя, і якщо з важливих причин (хвороба тощо) ти не зможеш прийти до міліції у термін, вказаний у повістці, — обов’язково зателефонуй до райвідділу й повідом про це. Бажано спершу зателефонувати не до конкретного працівника, а до чергової частини, де розмова буде зафіксована записуючим пристроєм, і ніхто надалі не зможе звинуватити тебе в ухиленні від явки. Проте візьми до уваги, що потім посадова особа райвідділу, яка викликала тебе до себе, може зажадати документального підтвердження причини неявки (лікарняний лист та інше).

 

Дуже важливо! Не ходи до міліції сам, до самого кабінету тебе повинні супроводжувати близькі або друзі. Так, на всякий випадок. І хай цей момент, що ти не один, побачать якомога більше міліціонерів. У крайньому разі (припустімо, ти перебуваєш десь у чужому місті на відпочинку або у відрядженні), перед відвідуванням райвідділу проінформуй по телефону родичів та знайомих: до якого саме підрозділу міліції ти йдеш, коли, хто та у зв’язку з чим тебе викликає.

 

Запам’ятай! Одразу після того, як ти зайшов до приміщення райвідділу, звернись до постового при вході або в чергову частину і вимагай, щоб тебе записали у відповідному журналі відвідувачів (такий є в кожному підрозділі міліції). У журналі має бути зазначено твоє прізвище, ім’я, по батькові, дата та час прибуття в райвідділ, до кого з працівників міліції ти прийшов. Далі постовий зобов’язаний зафіксувати у цьому ж журналі час, коли ти вийдеш із райвідділу. Ти спитаєш — навіщо ця бюрократія? А для того, щоби ти не сидів у райвідділі кілька діб за підозрою у вчиненні злочину, а міліціонери при цьому не розводили би руками і не говорили твоїм стурбованим батькам, що взагалі тебе не знають, і ти в райвідділі ніколи не був. Запис у журналі про твоє перебування в міліції значно зменшить таку загрозу, а твої родичі в очікуванні біля чергової частини — зведуть її нанівець.

Ситуація 4. Тебе затримала міліція

 

народі кажуть, що не можна зарікатися від двох речей — від суми та від тюрми. Іноді в житті обставини складаються таким чином, що навіть найбільш законослухняний громадянин може опинитись у ролі затриманого. Неважливо, за що тебе затримали, важливо, що робити і як себе поводити в такій нестандартній ситуації.

 

Маєш знати, що існує дві головні підстави для затримання: затримання за скоєння адміністративного правопорушення та затримання за підозрою у вчиненні злочину.

 

Отже, — адміністративне затримання. Проводиться міліцією, якщо вона вважає, що ти вчинив адміністративне проступок — порушував громадський порядок, перебував у громадському місці в нетверезому стані та тому подібне. Взагалі, згідно зі статтею 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП), адміністративне затримання може тривати не більше 3 годин. За цей час співробітники міліції повинні скласти на тебе адміністративний протокол, опитати свідків та інше.

 

Після затримання тебе можуть помістити й тримати в спеціально відведених для цього приміщеннях — кімнатах для затриманих, які в народі називають «мавпятниками». Перебування в такій кімнаті приємних вражень у тебе не залишить, а отже, — увага!

 

Для початку спробуй взагалі уникнути підстав для затримання.

 

Для цього:

 

завжди май при собі свій паспорт або студентський квиток. Постійне носіння при собі документів позбавить тебе від багатьох ускладнень під час спілкування з працівниками міліції. Відсутність паспорта дає міліціонерові повне право доставити тебе до райвідділу для встановлення особи. Якщо ти таки не маєш при собі документів, чітко назви своє прізвище та адресу проживання, попроси міліціонера зателефонувати по твоєму телефону батькам, які підтвердять твої твердження. Батьки не беруть слухавку — не біда, попроси правоохоронця перевірити правдивість повідомлених про себе відомостей за обліками адресно-довідкового бюро по телефону, він має таку можливість. Скажи, що ти з розумінням ставишся до важкої міліцейської праці та розумієш, що міліціонер виконує свої обов’язки, а тому готовий почекати, доки проводиться ця перевірка;

 

уникай створення конфліктної ситуації з правоохоронцями. Пропонуй компроміс, і якщо це можливо, виконай їхні вимоги. Зрозумій, що згідно із Законом «Про міліцію», міліціонер таки має право зупинити на вулиці будь-якого громадянина. Але лише зупинити, перевірити документи, попросити надати пояснення з того чи іншого приводу. Часто правоохоронці вимагають надати їм можливість провести огляд речей, скажімо, сумки (ну, що поробиш, коли твоя велика сумка викликала підозру в міліціонерів, які знають, що декілька годин тому в цьому районі обікрали квартиру?). Слід розуміти, що між обшуком і так званим оглядом є суттєва різниця. При огляді міліціонер повинен запропонувати тобі показати вміст сумки, особисто копирсатись у ній або у твоїх кишенях він не має права. Відповідно до закону, ти вправі відмовитись від проведення огляду, але тоді пам’ятай, що в такому разі працівник міліції може зажадати пройти з ним у райвідділ, мотивуючи необхідністю розкриття злочину. При цьому, якщо не маєш при собі паспорта, — твої шанси бути примусово доставленим до міліції зростають у рази. Тому, якщо в тебе немає при собі заборонених предметів, то чому би й не надати міліціонерові можливість пересвідчитись у цьому. Зроби це, хай він заспокоїться;

 

будь спокійним і чемним, але водночас і впевненим у собі. Запам’ятай, що саме перші хвилини твого вимушеного спілкування з міліціонером мають велике значення для подальшого розвитку ситуації. Ще раз наголошую — не піддавайся на провокації й ніколи не відповідай на грубість грубістю. Коректна й у той же час офіційна манера спілкування спонукає міліціонера ставитися до тебе таким же чином. Обов’язково запитай, у чому причина такої цікавості до твоєї персони — міліціонер зобов’язаний проінформувати про підстави затримання. У жодному разі не треба залякувати міліціонера своїм «родичем-прокурором» або «сусідом-депутатом» та ще й погрожувати звільненням з роботи, будь певен — сфальсифікують матеріали і зроблять так, що навіть добросовісний прокурор не допоможе. Відразу «качати права» і вимагати негайно надати тобі адвоката потреби також ще немає — з тобою тільки розмовляють;

 

не роби дурниць і не потрапляй до міліції «за компанію». Скоєння правопорушення у складі групи відноситься до обставин, що обтяжують відповідальність за вчинене;

 

якщо так сталось, що ти десь випив чарку-другу горілки, спокійно скажи працівникові міліції, що це не заборонено законом і не є значною провиною, адже ти повністю себе контролюєш. Доведи адекватність своєї поведінки, скажи, що був на дні народження в нареченої і дозволив собі трохи випити вина за здоров’я майбутньої тещі (міліціонери такі ж люди, і в них такі ж тещі). Пообіцяй, що зараз же підеш додому, а не будеш вештатись по місту в пошуках пригод. Разом з тим, не треба фамільярничати та лізти до працівника міліції з обіймами: «Ну, командире, ти ж розумієш…»;

 

якщо ти скоїв дрібне правопорушення — вибачся й одразу виконай вимогу міліціонера щодо його усунення (припини голосно співати вночі на вулиці, сховай пляшку з пивом і запевни, що доп’єш її лише вдома, підніми той злощасний недопалок і таки кинь його в смітницю, а не поруч).

 

Тепер що робити, коли ці профілактичні заходи все ж не допомогли, і міліціонер висловив твердий намір тебе затримати й доставити до райвідділу. У такому неприємному випадку:

 

у жодному разі не тікай і не чини фізичного опору працівникові міліції. Обірваний погон або ґудзик на сорочці міліціонера — це доказ твоєї злісної непокори, а значить, у найліпшому разі, — 15 ночей у камері з неприємним товариством. Крім цього, тебе просто елементарно відлупцюють, бо співробітник міліції має право застосовувати прийоми рукопашного бою для припинення правопорушення та затримання особи, яка намагається втекти, потім надінуть наручники і ще раз відлупцюють, вже для профілактики;

 

вимагай чіткого пояснення, у зв’язку з чим тобі так необхідно йти до райвідділу і в скоєнні якого правопорушення тебе підозрюють;

 

перед тим, як пройти з міліціонером до службового автомобіля, з’ясуй [бажано у присутності свідків], у який підрозділ ви направляєтесь;

 

проінформуй по мобільному телефону про затримання своїх близьких (друзів, знайомих). Це зробити важко, оскільки міліціонери часто не дають можливості скористатись телефоном. Проте таку спробу зробити необхідно — поясни міліціонерові крайню важливість такого дзвінка, посилаючись на те, «що вийшов із дому на хвилинку в магазин, біля під’їзду шестирічна сестра залишилась, а ключі від квартири в мене». Отримавши можливість зателефонувати, стисло повідом родичів, у який підрозділ міліції тебе відвозять та попроси приїхати до тебе. У крайньому разі спробуй надіслати СМС-повідомлення. Ще раз кажу, вірогідність того, що тебе в міліції будуть принижувати або бити, значно зменшиться, коли під черговою частиною перебуває купа твоїх родичів, яка вимагає невідкладної зустрічі з тобою й телефонує до всіх можливих інстанцій (до прокуратури в першу чергу);

 

дуже важливо, щоби при доставлянні у відділ міліції був чітко зафіксований час затримання, оскільки з нього починається відлік годин твого вимушеного перебування в міліції. У черговій частині ведеться книга обліку доставлених, куди має бути внесений відповідний запис про твій вимушений візит;

 

одразу після прибуття до міліції вимагай складання протоколу про своє затримання. У протоколі неодмінно зазначаються дата і час затримання та його підстави з обов’язковим посиланням на норму закону, що їх передбачає. Відповідно до статті 29 Конституції України при складанні протоколу працівник міліції повинен негайно повідомити про твоє затримання родичів, проконтролюй це. Нікуди не поспішай, потреби в цьому вже немає. Уважно прочитай зміст протоколу, вимагай роз’яснити твої права і передусім право відмовитись давати будь-які свідчення стосовно себе та право на отримання юридичного захисту й допомоги від фахівця в галузі права.

 

Міліціонер запропонує підписати складений на тебе протокол. Пам’ятай, просто підписаний протокол [або підписаний чистий бланк протоколу] — це зізнання у вчиненні правопорушення, тому, якщо не вважаєш себе винним, зазнач у протоколі (є там така графа — пояснення правопорушника) «з протоколом не згоден» або взагалі відмовся його підписувати (надавати пояснення чи підписувати протокол — це твоє право, а не обов’язок). У протоколі маєш право записати свої зауваження щодо дій посадових осіб міліції, якщо вважаєш такі дії незаконними. Наприклад: «Про затримання не повідомлені родичі» або: «Мені відмовлено у наданні можливості користуватися послугами адвоката».

 

Пам’ятай, ти маєш право взагалі відмовитись підписувати документи, давати будь-які показання чи пояснення проти себе. Таке право тобі гарантує стаття 63 Конституції України, і співробітник міліції перед тим, як почати опитувати чи пропонувати підписати протокол, зобов’язаний ознайомити тебе під підпис із положеннями вказаної статті.

 

До речі, настав час шукати візитку знайомого адвоката. Якщо такого немає, — це погано. Послуги кваліфікованого фахівця ніколи не завадять, тому після того, як прочитаєш цю брошуру, одразу познайомся з адвокатом та заздалегідь обговори спільні дії під час непередбачуваних ситуацій. Стаття 29 Конституції України наголошує, що «кожному заарештованому або затриманому має бути надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватись правовою допомогою захисника». Ввічливо поясни співробітникові міліції, що ти взагалі відмовляєшся підписувати будь-які документи за відсутності твого адвоката. Відмова не повинна бути показово нахабною і дратувати міліціонера, просто спокійно скажи, що ти не можеш підписувати міліцейські папери без адвоката, оскільки не є фахівцем у галузі права і не хочеш якихось ускладнень надалі.

 

Під час оформлення адміністративного затримання тобі доведеться пройти неприємну процедуру особистого огляду та огляду твоїх речей. Слід знати, що особистий огляд має проводитись особою однієї з тобою статі й у присутності двох понятих цієї ж статі. Про результати особистого огляду складається протокол, до якого заносяться відомості про вилучені в тебе речі. Протокол засвідчується твоїм підписом та підписами понятих. [Спробуй запам'ятати ПІБ понятих та їх місце проживання і у разі сумнівів щодо їх "нейтральності" - повідом їх додатково перед підписанням їми протоколу, що ти маєш намір залучити їх у якості свідків при можливому оскарженні дій правоохоронців; нехай вони чітко усвідомлять, що їх підписи - це не спосіб "уникнути якихось власних проблем", а перший крок до статусу "свідків під присягою"]

 

Після оформлення процедури затримання, тебе, можливо, помістять у кімнату для затриманих при черговій частині. Хоча, яка це кімната, будемо називати речі своїми іменами — у камеру. Ще раз нагадую — відповідно до законодавства в камері ти можеш перебувати максимум 3 години. Якщо цей час минув, а тебе звільняти ніхто не поспішає — покажи свою обізнаність і неагресивно поцікався, чому міліція порушує вимоги законодавства. Не треба одразу панікувати — спокійно очікуй, періодично ввічливо нагадуй черговому про те, що перебуваєш у камері понад максимально визначений термін і дуже хвилюєшся за батьків, які досі не знають, де перебуває їхнє улюблене чадо. Поясни, що ти не хотів, проте тепер просто вимушений поскаржитись на дії працівників міліції їхньому керівникові або прокуророві. Проте якщо тебе зараз же відпустять, то перевантажувати міліцейське начальство й прокуратуру своїми скаргами не будеш.

 

Буває так, що в камері ти знаходишся не один. Придивись до свого сусіда, і якщо це не пропащий п’яничка, а такий же «щасливець», як і ти, — обміняйтесь адресами і телефонами рідних та домовтеся про взаємну допомогу. Час від часу з міліції таки відпускають когось на волю, а тому твій новий знайомий може проінформувати родину про місце твого перебування або при потребі підтвердити, що строк твого сидіння у «мавпятнику» перевищив усі припустимі норми. [Але не будь занадто відвертим: пам'ятай, що твій "візаві" може бути "підсадною качкою"]

 

Після “встановлення” вчинення правопорушення на тебе обов’язково будуть складати ще один протокол — не про затримання, а про скоєне тобою адміністративне правопорушення (якщо тільки тебе не затримали без паспорта тільки для встановлення особи). Міліціонери лагідно пояснять: підписуй протокол — і ти на свободі. Не розслабляйся. Якщо ти не скоював ніякого порушення — не підписуй протокол заради звільнення. Можуть бути несподіванки. Після підписання протоколу тебе доставлять до суду, де суддя, на підставі підписаного тобою ж протоколу, згідно з яким ти — бешкетник, хуліган і п’яничка, без докорів сумління запроторить тебе за ґрати на кілька діб. Тому уважно вивчи протокол, з’ясуй, яке покарання згідно з адміністративним кодексом передбачено за вчинок, у якому тебе звинувачують. Якщо це звинувачення у зловживанні алкоголем, а ти не пив — вимагай направлення на відповідну експертизу, яка засвідчить, що останній раз спиртне ти вживав місяць тому.

 

Тепер про дактилоскопію. Багато людей помилково вважають — якщо вже потрапив у райвідділ, то міліціонери мають право сфотографувати тебе та зняти відбитки пальців. Це зовсім не так. Відповідно до статті 11 Закону України «Про міліцію», правоохоронці можуть фотографувати та проводити дактилоскопію лише осіб, затриманих за підозрою у скоєнні злочину або за бродяжництво, тих, хто звинувачується у вчиненні злочину, взятих під варту або підданих адміністративному арешту за рішенням суду (запроторити на 15 діб може тільки суд і аж ніяк не міліція). Твоє адміністративне затримання і навіть складений протокол — це ще не підстава, щоб залишити в райвідділі «фотки на згадку» і дактилоскопічну картку.

 

Відбитки пальців — це твої індивідуальні, конфіденційні дані, і вони не повинні опинитися під загрозою неконтрольованого поширення. Просто подумай — а навіщо міліція так хоче отримати твої відбитки пальців, мабуть, для чогось же їй це потрібно? І де потім буде зберігатися ця персональна дактилоскопічна картка із зазначенням твого прізвища, дати народження та інших установчих даних? Чи є гарантія того, що вона не потрапить до рук сторонніх осіб або нечесного чи просто халатного міліціонера, який використає її для твого звинувачення у вчиненні злочину? Дактилоскопічний облік ведеться щодо певної категорії осіб, а ти — не злочинець і тому ввічливо відмовся від такої процедури з посиланням на цю саму статтю 11 Закону України «Про міліцію».

Ситуація 5. Обшук у твоєму житлі та вилучення речей

 

Спочатку з’ясуймо: а навіщо міліція взагалі проводить обшук? Це тільки у фільмах будь-який міліціонер, щось запідозривши, має право ввійти до квартири та обшукати чи оглянути її. Обшук — це процедура, яка прописана (хоч і не зовсім досконало) у главі 16 Кримінально-процесуального кодексу України, а тому співробітники міліції в обов’язковому порядку повинні її дотримуватись. Обшук проводиться лише у випадках, коли міліція має достатні підстави вважати, що в жилому приміщенні переховуються розшукувані злочинці або знаходяться знаряддя злочину чи здобуті злочинним шляхом речі або цінності.

 

Згідно зі статтею 177 Кримінально-процесуального кодексу України, обшук у твоїй квартирі чи домоволодінні може бути проведений тільки за вмотивованою постановою судді, яку міліціонери зобов’язані тобі пред’явити. Якщо така постанова, засвідчена печаткою суду, є — нічого не поробиш, вона оскарженню не підлягає, і обшук відбудеться. До речі, за окремих обставин законодавство надає міліціонерам право провести обшук і без суддівської постанови, але лише у невідкладних випадках, пов’язаних виключно із безпосереднім переслідуванням злочинця або врятуванням життя чи майна. Перед проведенням обшуку тобі повинні повідомити, що саме будуть шукати у твоєму житлі та запропонувати видати розшукувані речі добровільно. Проте, як правило, міліціонери хитро формулюють свої вимоги і, не конкретизуючи, пропонують видати «заборонені для зберігання речі й документи», що дає їм можливість провести обшук у будь-якому разі. Про проведення обшуку складається протокол у двох примірниках, який підписується слідчим (а він обов’язково повинен бути присутнім при обшуку), понятими [із самого початку обшуку, а не по завершенню] та власником житла.

 

Тепер про що тобі необхідно знати і які застережні заходи доцільно вжити для зменшення ризику отримання неприємностей.

 

Запам’ятай [і фіксуй для себе і опісля у протоколі кожне порушення]:

 

обшук житла проводиться тільки в присутності двох понятих та особи, яка у цьому житлі проживає [та із відома власника]. Якщо міліціонери прийшли обшукувати твоє житло зі своїми понятими — це перший сигнал про їхню можливу упередженість та недобрі наміри. Наполегливо вимагай, щоб у якості понятих виступали незаангажовані поняті (твої сусіди) — це серйозна гарантія дотримання твоїх прав;

 

перед обшуком тобі й понятим мають оголосити передбачені законодавством права (бути присутніми при всіх діях співробітників міліції та робити заяви і зауваження з приводу цих дій, які заносяться до протоколу обшуку). Важливо, щоби поняті почули про свої права саме від правоохоронців та і міліціонерів, така процедура дисциплінує;

 

пильно стеж за діями співробітників міліції та контролюй їх перебування у своєму житлі. Обшук, як правило, проводиться кількома співробітниками міліції, але при цьому вони не повинні обшукувати всі кімнати твого домоволодіння одночасно. Якщо ти з понятими, скажімо, перебуваєш у вітальні, а працівник міліції радісно вигукує, що він знайшов щось заборонене у твоїй спальні, — категорично протестуй, оскільки ні ти, ні поняті в цей час поруч із ним не перебували. Вимагай занесення до протоколу обшуку такої важливої обставини, як виявлення забороненого предмета, і проси понятих засвідчити своїми підписами факт того, що вони на час цієї «знахідки» в приміщенні не перебували (ось чому так важливо забезпечити присутність неупереджених понятих);

 

особа, яка проводить обшук, має право вимагати від тебе відчинити замкнуту шафу, секретер чи сейф, а тому, якщо не хочеш, щоби їх просто зламали, краще це зробити;

 

міліція має право заборонити присутнім виходити з кімнати, у тому числі й особам, які зайшли до приміщення вже під час проведення обшуку та заборонити їм контактувати між собою. Такі вимоги необхідно виконувати, оскільки слідчий уповноважений провести також і особистий обшук, якщо вважатиме, що ти міг передати заборонені предмети комусь із присутніх, і він ховає їх при собі;

 

якщо раптом міліціонер «виявив» у кімнаті незнайомий тобі предмет, ні за яких обставин не бери його в руки. Хай на провокацію правоохоронця: «Візьми і продивись — це не твоє?» ведеться хтось інший, а тобі не треба, щоби на чужому предметі появились саме твої відбитки пальців;

 

обшук — не погром, тому співробітники міліції зобов’язані уникати пошкодження предметів у приміщенні, а також твоїх речей;

 

по закінченню обшуку уважно прочитай складений за його результатами протокол, вимагай внесення до нього всіх твоїх, навіть незначних, зауважень і обов’язково отримай один примірник протоколу (здобудеш офіційний документ про підстави проведення обшуку і його реальну мету, крім цього, відомості про міліціонерів і залучених ними понятих також зайвими не будуть).

 

За результатами обшуку можуть бути вилучені лише заборонені предмети, речі чи документи або такі, що мають значення для справи, тому вимагай пояснення, чому міліція вилучає в тебе ту чи іншу річ. Усі документи або предмети, котрі правоохоронці вирішили вилучити, мають бути пред’явлені для огляду тобі й понятим та перелічені в протоколі обшуку із зазначенням їх назви, кількості, ваги, матеріалу, із якого вони виготовлені, а також характерних індивідуальних ознак. Це теж важливо, а тому слід особисто проконтролювати, аби слідчий детально описав вилучений предмет, бо інакше знайдений у тебе на кухні звичайний ніж для нарізання хліба може раптом перетворитися на небезпечний стилет чи «фінку». Вимагай, щоби вилучені в тебе предмети були на місці обшуку упаковані та опечатані, а паперові печатки засвідчені підписами понятих (знову таки бачиш, яку важливу роль відіграють поняті в забезпеченні твоїх прав).

Ситуація 6. Тебе затримали і звинувачують у вчиненні злочину

 

Тут уже всі жарти набік. Працівники міліції вважають, що перед ними злочинець, і будуть діяти відповідним чином. Головне: ні в якому разі не чини опору, не лізь у бійку і не намагайся втекти — за певних обставин міліціонер має право застосувати вогнепальну зброю при затриманні злочинця. Якщо він уже тримає в руках пістолет, беззаперечно виконуй його вимоги і не роби спроби наблизитись до нього — стаття 15-1 Закону України «Про міліцію» зазначає, що спроба особи, яку працівник міліції затримує із вогнепальною зброєю в руках, наблизитись до нього, скоротивши при цьому визначену міліціонером відстань, чи доторкнутись до зброї, дають працівникові міліції право стріляти без попередження. Оголена зброя в руках правоохоронця — це вже засторога.

 

Звинувачення та затримання людини за вчинення злочину — справа серйозна, а тому закон максимально чітко й вичерпно визначає підстави для такого затримання.

 

Відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України затримання проводиться лише за наявності однієї з підстав:

 

коли особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;

 

коли очевидці, в тому числі потерпілий, прямо вкажуть на особу, яка вчинила злочин;

 

коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.

 

Тому, спочатку виконавши вимоги міліціонера, продемонструй свою обізнаність з нормами права та обов’язково з’ясуй, на якій підставі тебе затримали.

 

При затриманні за підозрою у вчиненні злочину на тебе обов’язково повинні скласти протокол про затримання. Увага! Твій особистий контроль за належним оформлення протоколу є одним із важливих способів самозахисту, який не тільки дасть можливість тобі ознайомитися зі звинуваченням і які для цього є підстави, але й може зіграти вирішальну роль для твого звільнення. Отож не поспішай його підписувати (як і будь-який документ у міліції), а уважно вивчи зміст протоколу.

 

Пам’ятай, що ти маєш право:

 

власноручно записати в протоколі про затримання свої свідчення. Скористайся цим правом. Після написання пояснення, зроби неможливим дописки під ним іншого тексту — постав «Z» або перекресли навхрест незаповнені рядки протоколу;

 

не підписувати протокол із незаповненими графами, пояснення «Потім заповню» від міліціонера не приймаються;

 

записати у протокол будь-які свої коментарі, у тому числі й аргументи щодо своєї невинуватості або скарги на порушення закону з боку правоохоронців при твоєму затриманні;

 

взагалі відмовитись від підписання протоколу про затримання або написаного міліціонером із твоїх слів пояснення, якщо вони не відповідають дійсності. Взагалі не надавай жодних пояснень стосовно себе, якщо вважаєш, що такі пояснення можуть бути використані проти тебе;

 

вимагати присутності адвоката з початку оформлення протоколу про затримання. При цьому ти можеш відмовитися від послуг призначеного тобі адвоката й вимагати від міліції дочекатись саме твого знайомого захисника. Якщо тебе безпідставно звинувачують у вчиненні тяжкого злочину, — взагалі жодного слова чи підпису без адвоката, можеш сказати лише фразу: «Прошу дати мені можливість зателефонувати моєму адвокатові, мені необхідний юридичний захист та допомога, я маю право відмовитися давати свідчення без адвоката».

 

Запам’ятай! Згідно з чинним законодавством твоє затримання за підозрою у вчиненні злочину не може тривати більше 72 годин, тому особливу увагу зверни на те, щоб у протоколі були вірно вказані дата та час твого затримання. Протягом 72 годин міліція зобов’язана або звільнити тебе або доставити до суду, яким приймається рішення про можливість твого подальшого перебування під вартою.

 

Копію протоколу про затримання одразу після його складання міліціонер повинен вручити тобі разом із письмовим переліком передбачених для затриманого прав. У жодному разі не викидай копію протоколу, для твого адвоката це дуже важливий документ.

 

Крім цього, ти також маєш право:

 

одразу після затримання написати скаргу начальникові райвідділу міліції про допущені його підлеглими порушення твоїх прав. Така скарга має бути прийнята черговим чергової частини й при тобі зареєстрована у відповідному журналі;

 

вимагати надання тобі медичної допомоги. Для цього черговий зобов’язаний викликати до тебе бригаду «швидкої допомоги», лікареві якої ти повинен поскаржитись на незаконне застосування міліцією щодо тебе фізичного насильства. Лікар, крім надання допомоги, має зафіксувати завдані тобі тілесні ушкодження (навіть незначні) і твої пояснення, яким чином ти ці тілесні ушкодження отримав;

 

вимагати, щоби співробітники міліції невідкладно повідомили про твоє затримання одного з членів родини. Міліціонери зобов’язані це зробити, вимагай, щоби вони зробили це при тобі, не вір запевненням: «Ми вже батькові передзвонили, сказав, що завтра прийде». Перебування близьких у райвідділі є запорукою коректного ставлення до тебе.

 

Усвідом, що міліція не затримує людей заради своєї розваги. Тебе підозрюють у скоєнні злочину, і, мабуть, так склалось, що для цього є певні підстави. Міліція має намір здобути підтвердження таких підстав і оформити їх документально. Ти впевнений у своїй невинуватості, але подекуди міліціонери таки отримують від невинуватих липові зізнання. Затримання для людини — це, передусім, психологічний стрес. Одразу після затримання з особою працюють кілька співробітників міліції, які мають відповідну підготовку, досвід роботи і вміло використовують те, що людина налякана, перебуває у незвичній для себе обстановці й зовсім не знає, як себе поводити та як довести свою невинуватість. Дуже складно, але дуже важливо за таких обставин намагатися не нервувати, поводити себе врівноважено та не піддаватись на провокації: умовляня чи залякування.

 

 

 

Охорона праці неповнолітніх

 

Більшість неповнолітніх влаштовуючись на роботу не знають про те, що вони

користуються спеціальним комплексом прав, і деякі роботодавці цим користуються. Тому

одним із чинників реалізації норм охорони праці є інформування осіб, що не досягли

повноліття про їх права, гарантії, умови праці через засоби масової інформації.

 

Трудове законодавство України встановлює певні особливості правового регулювання

праці неповнолітніх. Це обумовлено тим, що вони користуються додатковими пільгами у

зв’язку з фізіологічними, психологічними та віковими особливостями.

 

У законодавстві України дані правовідносини регулюються главою XIII КЗпП. Так,

відповідно до ст. 187 неповнолітні у трудових правовідносинах прирівнюються у правах

до повнолітніх, а у галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов

праці користуються пільгами, встановленими законодавством.

 

1. Особливості прийняття та звільнення осіб молодших 18 років

 

Кодекс законів про працю регламентує вік із якого допускається прийняття на роботу.

Згідно статті 188 КЗпП не допускається прийняття на роботу осіб молодше 16 років. Але

існують певні винятки з цього загального правила. Зокрема, у ч. 2 ст. 188 КЗпП вказано,

що за згодою одного з батьків або особи, що його замінює, можуть, прийматися на

роботу особи, які досягли 15 років.

 

Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів

загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів

для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу

навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за

згодою одного з батьків або особи, що його замінює.

На кожному підприємстві, в установі, організації має вестися спеціальний облік

працівників, які не досягли вісімнадцяти років, із зазначенням дати їх народження.

 

Усі особи молодше вісімнадцяти років приймаються на роботу лише після попереднього

медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щорічно підлягають

обов'язковому медичному оглядові. При встановленні факту, що робота негативно

впливає на здоров'я неповнолітнього, він негайно звільняється з цієї роботи і

переводиться на більш легку роботу. При переведенні неповнолітніх на підставі

медичного висновку на більш легку, але нижче оплачувану роботу, за неповнолітнім

протягом двох тижнів зберігається попередній заробіток (ч.1 ст.114 КЗпП).

 

Для додаткового захисту трудових прав неповнолітніх законодавством передбачаються

обмеження звільнення таких працівників. Так, стаття 198 КЗпП передбачає, що

звільнення працівників молодше вісімнадцяти років з ініціативи власника або

уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку

звільнення, тільки за згодою служби у справах молоді. При цьому звільнення з підстав,

зазначених в пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП, провадиться лише у виняткових випадках і

не допускається без працевлаштування.

 

2. Робочий час та час відпочинку неповнолітніх

 

Законодавством чітко встановлено межі робочого часу неповнолітніх. Для осіб у віці від

16 до 18 років – 36 годин на тиждень. Тобто не більше 7 годин на день при 5-денному

робочому тижню і 6 годин при 6-денному. Працівники віком 15-16 років, а також учні

14-15 років, що працюють під час канікул, можуть працювати по 24 години на тиждень.

Тривалість робочого дня для таких осіб не може перевищувати 4 години на день при

6-денному робочому тижню і дорівнювати 5 годинам при 5-денному. Дещо іншим є

робочий час для неповнолітніх, які працюють протягом навчального року. Тривалість їх

робочого часу не повинна перевищувати половини відповідних максимальних норм

скороченого робочого часу. Тобто, якщо працівнику 17 років і він працює під час

навчання, то тривалість його робочого часу має бути не більшою 18 годин на тиждень (

максимально допустима для його віку 36 годин, відповідно половина – 18 годин ).

 

Неповнолітніх працівників забороняється залучати до нічних, надурочних робіт і до робіт

у вихідні дні, а також до чергувань встановлених у деяких організаціях за

розпорядженням роботодавця до початку або після закінчення робочого дня, у вихідні

або святкові дні для підтримки порядку й оперативного рішення виникаючих

невідкладних питань, що не відносяться до виробничої діяльності даної організації.

 

Відповідно до ЗУ “Про відпустки”, для осіб віком до вісімнадцяти років встановлюється

щорічна основна відпустка тривалістю 31 день. При цьому, якщо за загальним правилом

право на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи

настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві, то

для неповнолітніх таке право виникає до настання шестимісячного терміну безперервної

роботи на такому підприємстві.

 

Для осіб, що не досягли вісімнадцяти років щорічні відпустки надають в зручний для них

час. Крім цього, забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості

протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком

до вісімнадцяти років.

 

3. Врегулювання оплати праці неповнолітніх

 

Працівник, зокрема, і неповнолітній має право на оплату своєї праці відповідно до актів

законодавства, колективного договору та на підставі укладеного трудового договору.

Власник при укладенні трудового договору зобов'язаний повідомити працівнику всі умови

оплати праці, її розміри, порядок і терміни виплати.

 

Забороняється будь-яким способом обмежувати права неповнолітнього працівника

вільно розпоряджатися своєю зарплатою.

 

Заробітна плата працівникам молодше вісімнадцяти років при скороченій тривалості

щоденної роботи виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій

при повній тривалості щоденної роботи. Тобто, скорочення робочого часу для

неповнолітніх означає, що їх скорочений робочий час оплачується за тією ж тарифною

ставкою (тим же посадовим окладом), що й нормальний робочий день дорослого

працівника тієї ж спеціальності, кваліфікації та за інших рівних умов.

 

4. Правові засади охорони праці неповнолітніх.

 

Держава намагається не допускати застосування праці неповнолітніх на важких роботах

і роботах з шкідливими і небезпечними умовами праці. Це чітко визначено у статті 190

Кодексу законів про працю. Крім цього, у КЗпП зазначено, що забороняється залучати

осіб молодше 18 років до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує

встановлені для них граничні норми.

 

Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний за свої кошти організовувати

проведення попереднього (при прийнятті на роботу неповнолітніх) та щорічного

обов’язкового медичного огляду до досягнення ними 21 року. Таке правило встановлене

як у КЗпП, так і в Положенні про медичний огляд працівників певних категорій

затвердженому Наказом МОЗ України від 31. 03. 1994 р. № 45.

 

Держава також покладає певні обов’язки з охорони праці неповнолітніх на власників

підприємств . Зокрема, з метою забезпечення сприятливих для здоров'я умов праці,

високого рівня працездатності, профілактики травматизму і професійних захворювань,

отруєнь та відвернення іншої можливої шкоди для здоров'я на підприємствах, в

установах і організаціях різних форм власності повинні встановлюватися єдині

санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих процесів, пов'язаних з діяльністю

людей, а також до якості машин, обладнання, будівель та інших об'єктів, які можуть мати

шкідливий вплив на здоров'я. Всі державні стандарти, технічні умови і промислові зразки

обов'язково погоджуються з органами охорони здоров'я в порядку, встановленому

законодавством. Власники і керівники підприємств, установ та організацій зобов'язані

забезпечити в їх діяльності виконання правил техніки безпеки, виробничої санітарії та

інших вимог щодо охорони здоров'я, передбачених законодавством. Власник

зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі й на робочому місці умови

праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити дотримання прав

працівників, гарантованих чинним законодавством.

 

 


1
2
3
4
5
6