Харківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 56

 

СМИТ
 
СМИТ
 
С
 
СМ
 
СМИТ
 
ЮНИСЕФ
 
SP
 
SP
 
 


Соціальний захист дітей

 

Перелік урядових і галузевих документів, що забезпечують дотримання законодавства в галузі охорони дитинства

 

1. Конституція України

2. Конвенція ООН про права дитини

3. Сімейний Кодекс України

4. Закон України від 23.05.1991 № 1060-ХІІ “Про освіту”

5. Закон України від 01.06.2000 № 1768-III «Про охорону дитинства»

6. Закон України від 13.05.1999 № 651-ХІV “Про загальну середню освіту”

7. Закон України від 22.06.2000 № 1841-ІІІ “Про позашкільну освіту”

8. Закон України від 11.07.2001 № 2628-ІІІ “Про дошкільну освіту”

9. Закон України від 04.09.2008 №375-VI «Про оздоровлення та відпочинок дітей»

10. Закон України від 28.02.1991 № 796-ХІІ “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”

11. Закон України від 21.11.1992 №2811-ХІІ «Про державну допомогу сім’ям з дітьми»

12. Закон України від 16.11.2000 №2109-ІІІ «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам»

13. Закон України від 13.01.2005 №2342-ІV «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»

14. Закон України від 02.06.2005 №2623-ІV «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей»

15. Закон України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей»

16. Закон України від 22 жовтня 1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»

17. Закон України від 15.11.2001 № 2789-ІІІ «Про попередження насильства в сім’ї»

18. Закон України від 21.03.1991 № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»

19. Закон України від 19.05.2009 N 1343-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту багатодітних сімей»

20. Закон України від 23.09.2010 № 2556-VI «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за неналежне виконання обов'язків стосовно охорони життя та здоров'я дітей, а також за зловживання опікунськими правами»

21. Закон України від 15.03.2011 № 3133-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо надання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям та інвалідам»

22. Указ Президента України від 11.07.2005 № 1086/2005 «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей»

23. Указ Президента України від 30.12.2000 №1396/2000 «Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту багатодітних і неповних сімей»

24. Указ Президента України від 28.01.2000 №113/2000 «Про додаткові заходи щодо запобігання дитячій бездоглядності»

25. Указ Президента України від 29.03.2001 №221/2001 «Про додаткові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики»

26. Указ Президента України від 23.06.2001 №467/2001 «Про додаткові заходи щодо вдосконалення соціальної роботи з дітьми, молоддю та сім’ями»

27. Указ Президента України від 05.05.2004 №506/2004 «Про додаткові заходи щодо вдосконалення системи здійснення соціальних виплат громадянам»

28. Указ Президента України від 04.05.2007 №376/2007 «Про додаткові заходи щодо захисту прав та законних інтересів дітей»

29. Указ Президента України від 01.06.2005 № 900/2005 «Про першочергові заходи щодо створення сприятливих умов життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями»

30. Указ Президента України від 18.12.2007 № 1228/2007 «Про невідкладні заходи щодо створення сприятливих умов для життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями»

31. Указ Президента України від 30.04.2002 №428/2002 «Питання соціального захисту дітей журналістів, які загинули або стали інвалідами у зв'язку з виконанням службових обов'язків»

32. Указ Президента України 16.12.2011 №1163 “Про питання забезпечення реалізації прав дітей в Україні”

33. Наказ Міністерства освіти України від 19.06.1996 №216 «Про затвердження Інструкції про виготовлення і правила користування Єдиним квитком для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків»

34. Наказ Державного комітету України у справах сім’ї та молоді Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.1999 №34/166/131/88 «Про затвердження Правил опіки та піклування»

35. Наказ Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров’я України від 16.01.2004 №5/34/24/11 «Про затвердження Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення»

36. Наказ Міністерства освіти і науки України від 28.12.2002 №762 «Про Концепцію Міністерства освіти і науки України щодо профілактики залучення дітей до незаконних форм праці»

37. Наказ Міністерства освіти і науки України від 23.08.2006 №631 «Про вжиття вичерпних заходів, спрямованих на дотримання законодавства щодо захисту прав неповнолітніх»

38. Наказ Міністерства освіти і науки України від 25.12.2006 №844 «Про вжиття додаткових заходів щодо профілактики та запобігання жорстокому поводженню з дітьми»

39. Наказ Міністерства освіти і науки України від 17.11.2003 №763 «Про затвердження норм матеріального та нормативів фінансового забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також вихованців шкіл-інтернатів»

40. Наказ Міністерства освіти і науки України від 28.12.2006 №864 «Про планування діяльності та ведення документації соціальних педагогів, соціальних педагогів по роботі з дітьми-інвалідами системи Міністерства освіти і науки України»

41. Наказ Міністерства освіти і науки України від 09.12.2010 № 1224 «Про затвердження Положення про спеціальні класи для навчання дітей з особливими освітніми потребами у загальноосвітніх навчальних закладах»

42. Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 16.11.2007 №612 «Про затвердження Порядку обліку, зберігання, оформлення та видачі посвідчень особам, які одержують державну соціальну допомогу, відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам".

43. Наказ Міністерства освіти і науки України від 11.09.2009 № 855 «Про затвердження Плану дій щодо запровадження інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на 2009-2012 роки»

44. Наказ Міністерства освіти і науки України від 09.12.2010 № 1224 «Про затвердження Положення про спеціальні класи для навчання дітей з особливими освітніми потребами у загальноосвітніх навчальних закладах»

45. Наказ Міністерства освіти і науки України від 01.10.2010 №912 «Про затвердження Концепції розвитку інклюзивного навчання»

46. Наказ Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 29.06.2010 №1947 «Про затвердження Інструкції про порядок видачі посвідчень батьків та дитини з багатодітної сім'ї»

47. Спільний наказ Міністерства соціальної політики України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерства внутрішніх справ України від 01.06.2012 № 329/409/652/502 «Про взаємодію місцевих органів виконавчої влади з питань здійснення контролю за умовами утримання і виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються в прийомних сім`ях та дитячих будинках сімейного типу, соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу»

48. Постанова Кабінету Міністрів України від 05.04.1994 №226 «Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування»

49. Постанова Кабінету Міністрів України від 03.06.1999 №961 «Про деякі заходи щодо підтримки здоров'я сім'ї, безпечного материнства і відповідального батьківства»

50. Постанова Кабінету Міністрів України від 17.10.2007 № 1242 «Про затвердження Концепції Державної програми реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування"

51. Постанова Кабінету Міністрів України від 25.08.2005 №823 «Про затвердження Порядку надання одноразової допомоги дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, після досягнення 18-річного віку»

52. Постанова Кабінету Міністрів України від 17.10.2007 №1228 «Питання організації виконання законодавства щодо опіки, піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування»

53. Постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.2002 №565 «Про затвердження Положення про прийомну сім'ю»

54. Постанова Кабінету Міністрів України від 02.03.2010 № 209 «Деякі питання виготовлення і видачі посвідчень батьків та дитини з багатодітної сім'ї»

55. Постанова Кабінету Міністрів України від 15.08.2011 №872 «Про затвердження Порядку організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах»

56. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.06.2003 №364-р «Про затвердження Концепції запобігання та викоренення найгірших форм праці дітей»

57. Розпорядження Президента України від 11.06.2007 №119/2007-рп «Про заходи щодо захисту дітей, батьки яких загинули під час виконання службових обов'язків»

58. Доручення Прем’єр-Міністра України від 03.02.2003 № 6505 про поліпшення умов утримання дітей-сиріт

59. Доручення Прем’єр-Міністра України від 03.06.2004 № 1743-IV про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту багатодітних та малозабезпечених сімей

60. Щодо встановлення юридичного статусу дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дотримання їх житлових та майнових прав (доручення ХОДА від 29.03.2007 № 01-24/1827)

61. Міська Комплексна програма «Назустріч дітям» на 2011-2015 р.р.

Положення

1. Типове положення про піклувальну раду загальноосвітнього навчального закладу (Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України №8, 2001 р.)

2. Примірне положення про раду загальноосвітнього навчального закладу (Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України №8, 2001 р.)

Рішення

1. Рішення Колегії Міністерства освіти і науки України від 01.12.2005 №12/2-2 «Про освіту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування» (Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України №2-3, 2006 р.)

 

 

 

 

Соціально-правовий захист дітей

Захист людини в дитячі роки, коли відбувається духовне, моральне, фізичне становлення особистості, засвоєння національних та загальнолюдських культурних цінностей і коли навіть тимчасові нестатки й помилки дорослих здатні заподіяти шкоду і деформувати її розвиток, має бути одним з головних завдань при формуванні стратегії розвитку нашої держави.

В цьому світі визнано, що сім’я є інтегральним показником суспільного розвитку, який відображає моральний стан суспільства і є могутнім фактором формування демографічного потенціалу.

Більшість сімей недостатньо реалізує свої виховні функції. Сімейні тяготи, обмеженість батьків у часі для спілкування з дітьми призводять до розриву внутрісімейних зв'язків, обмежують можливість батьків і дітей разом проводити дозвілля і відпочинок. Внаслідок зниження престижу сім'ї, нестабільності сімейних стосунків, відсутності необхідної культури сімейного життя, пияцтва батьків зростає кількість сімей, що розпадаються, та дітей, які потрапляють до спеціальних дитячих закладів, жебракують, бродяжать.

Визнано, що основними причинами виникнення проблеми безпритульності дітей є соціальне розшарування суспільства, бідність більшої його частини, різке зниження доходів і рівня життя населення, безробіття, низька ефективність роботи навчальних закладів, правоохоронних органів щодо профілактики безпритульності дітей, відсутність у багатьох випадках дієвого механізму реалізації конституційних прав громадян, зниження ролі і статусу сім'ї як вагомого соціального інституту.

З метою соціально-правового захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, та застосування ефективних форм їх соціальної підтримки в Україні Постановою Кабінету міністрів України             від 11 травня 2006 р. № 623 затверджено Державну програму подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006-2010 роки.                                     

 До основних причин, що зумовлюють дитячу безпритульність і бездоглядність, слід віднести такі:

     невідповідність організації роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування з питань сім'ї та дитинства реальним потребам суспільства;

     неспроможність батьків утримувати дітей, що зумовлює збільшення звернень до притулків;

     жорстокі форми виховання дітей в сім'ях;

     психологічна криза стосунків батьків та дітей;

     неспроможність або небажання сім'ї виконувати виховні функції;

     перебування дітей під опікою матеріально неспроможних родичів (бабусь, дідусів);

     експлуатація батьками праці дітей, що призводить до послаблення будь-якої мотивації до продовження навчання;

     нездатність державної    інтернатної    системи   забезпечити соціалізацію вихованців з урахуванням їх потреб та  умов  розвитку суспільства;

     низька результативність  роботи  органів опіки та піклування, недосконала система виявлення неблагополучних сімей.

     Одним з напрямів подолання сирітства є створення та поширення форм   сімейного   виховання  дітей-сиріт  та  дітей,  позбавлених батьківського піклування.

Мета цієї    Програми    полягає    у    подоланні    дитячої безпритульності і бездоглядності, запобіганні сирітству, створенні умов для всебічного розвитку та виховання дітей.

         Основними завданнями Програми є:

     розроблення та  запровадження  ефективних   форм   роботи   з профілактики  дитячої безпритульності і бездоглядності,  виявлення на ранній стадії сімей,  які неспроможні або не бажають виконувати виховні   функції,   та   забезпечення  захисту  прав  дітей,  які виховуються в таких сім'ях;

     застосування ефективних форм соціальної підтримки дітей,  які перебувають у складних життєвих обставинах;

     створення єдиного електронного банку даних про дітей-сиріт та дітей,   позбавлених   батьківського   піклування,   з   наступним впровадженням системи їх обліку;

     запровадження ефективних форм і методів роботи з дітьми,  які перебувають в закладах соціального захисту;

     завершення роботи з формування  мережі  закладів  соціального захисту дітей та удосконалення їх діяльності;

     забезпечення підготовки  та  перепідготовки фахівців закладів соціального захисту дітей.

     Виконання Програми дасть змогу:

     розробити і запровадити ефективні форми роботи з дітьми та їх біологічними  батьками  з  метою усунення причин безпритульності і бездоглядності;

     реалізувати право  дітей  на  сімейне  виховання,  насамперед біологічними  батьками  або  в  прийомній сім'ї,  дитячому будинку сімейного типу;

     спрямувати роботу органів опіки і  піклування  з  урахуванням пріоритетності впровадження сімейних форм влаштування дітей;

 

     поліпшити фінансове   та   матеріально-технічне  забезпечення закладів  для  дітей-сиріт  та  дітей,  позбавлених  батьківського піклування,  а  також  дитячих будинків сімейного типу,  прийомних сімей,  притулків,  центрів  соціально-психологічної  реабілітації дітей;

     забезпечити кваліфікованими  кадрами  заклади для дітей-сиріт та дітей,  позбавлених батьківського піклування,  а  також  дитячі будинки сімейного типу,  притулки,  центри соціально-психологічної реабілітації дітей;

     створити єдину інформаційну систему ведення обліку  кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

     реорганізувати притулки   в   центри  соціально-психологічної реабілітації дітей.

     У результаті виконання Програми передбачається забезпечити:

     зменшення на   50   відсотків   кількості   безпритульних   і бездоглядних дітей;

     проведення реабілітаційної  роботи  з  біологічними  батьками дітей;

    надання комплексної  допомоги  сім'ям   з   дітьми,   зокрема сприяння працевлаштуванню батьків, отриманню державної допомоги.

Умови, що   на   сьогодні   склалися,   призвели   до  такого соціального явища,  як  безпритульність  і  бездоглядність  дітей. Діти,  що  покинуті  батьками  або самі покинули сім'ю,  в якій не створено нормальних  умов  для  життя  та  повноцінного  розвитку, займаються бродяжництвом,  жебракуванням, крадіжками, систематично вживають алкогольні напої, токсичні і наркотичні речовини та часто стають  жертвами  сексуальних  злочинів,  залучаються дорослими до протиправної діяльності.  Життя і здоров'я  таких  дітей  постійно перебуває   під   загрозою,  а  збільшення  їх  чисельності  також становить певну загрозу для суспільства.

Втягнення неповнолітніх у  злочинну  чи  іншу  антигромадську діяльність  посягає на основи суспільної моралі у сфері розвитку і виховання молодого покоління,  згубно впливає  на  молодих  людей, створює  для них спотворені орієнтири,  прищеплює асоціальні ідеї, аморальні погляди й навички, істотно впливає на рівень злочинності неповнолітніх.   Особливо   небезпечними   є  дії,  спрямовані  на втягнення  осіб,  які  не  досягли  вісімнадцятирічного  віку,   у злочинні групи,  у вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів, а також тих,  які поєднані з незаконним обігом  наркотичних  засобів або  зброї,  із  застосуванням  насильства  посягають  на  статеву свободу та статеву недоторканність особи.

Відповідно до ст.36 Конвенції ООН про права дитини, держави-сторони захищають дитину від усіх форм експлуатації, що завдають шкоди будь-якому аспекту добробуту дитини.

Кримінальній відповідальності за втягнення неповнолітнього у  злочинну  чи іншу антигромадську діяльність можуть бути піддані особи,  які на час вчинення цих  дій  досягли  вісімнадцятирічного віку.

                   Однак необхідно враховувати,  що кримінальна відповідальність за  зазначені  дії настає як у разі,  коли доросла особа знала про неповнолітній  вік  втягуваного,  так  і  тоді,   коли   вона   за обставинами справи повинна була або могла про це знати.

 

Відповідно до ст. 304 Кримінального кодексу України, втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом, азартними іграми – карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

                  

За   змістом   закону  під  втягненням  неповнолітнього  у злочинну чи іншу антигромадську діяльність  треба  розуміти  певні дії  дорослої  особи,  вчинені  з  будь-яких мотивів і пов'язані з безпосереднім впливом на неповнолітнього з метою викликати у нього рішучість   взяти  участь  в  одному  чи  декількох  злочинах  або займатись  іншою  антигромадською  діяльністю.  Втягнення   завжди передбачає наявність причинного зв'язку між діями дорослої особи і виникненням у неповнолітнього бажання вчинити протиправні дії.

         Зазначений наслідок  може  досягатися за допомогою всіх видів фізичного насильства (заподіяння тілесних  ушкоджень,  мордування, катування   тощо)   і   психічного   впливу  (погроза  застосувати насильство,  завдати  матеріальних  збитків,  зганьбити   в   очах однолітків  та  товаришів,  позбавити  повсякденного  спілкування, переконання,  залякування,  обман,  шантаж,  підкуп,  розпалювання почуття  помсти,  заздрості  або  інших низьких почуттів;  давання порад про місце й способи вчинення  злочину  або  приховання  його слідів;  обіцянка  приховати  сліди злочину,  забезпечити грошима, подарунками, розвагами тощо).

Втягнення   неповнолітнього    у    злочинну    чи    іншу антигромадську діяльність, вчинене службовою особою, яка при цьому зловживала владою чи службовим становищем або перевищила владу  чи службові повноваження, за наявності до того підстав кваліфікується за статтею КК,  якою  передбачено  відповідальність  за  втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність. При  цьому  вчинення неповнолітнім злочину, заняття іншою  антигромадською  діяльністю, його захворювання на алкоголізм чи наркоманію  мають  розглядатись як настання тяжких наслідків.

Під втягненням у  пияцтво  (ст.  304  КК)  слід  розуміти умисне схиляння  неповнолітнього    у    будь-який    спосіб    до систематичного вживання спиртних напоїв, збудження у нього  такого бажання (спільне вживання спиртних  напоїв,  умовляння  їх  вжити, пригощання ними,  дарування,  розрахунок    ними    за    виконану неповнолітнім роботу тощо). Той факт, що неповнолітній, незважаючи на такі дії, не вживав спиртних напоїв, так само як і ступінь його сп'яніння, на  кваліфікацію  дій  винної  особи   не    впливають. Поодинокий випадок доведення неповнолітнього  до  стану  сп'яніння тягне адміністративну відповідальність за ст. 180 Кодексу  України про адміністративні правопорушення.

          Втягнення у заняття жебрацтвом (ст. 304  КК  )  -  це  умисне схиляння неповнолітнього  у  будь-який  спосіб  до  систематичного випрошування грошей,  речей,  інших  матеріальних   цінностей    у сторонніх осіб  як  самостійно  неповнолітнім,  так  і  спільно  з дорослими особами.

         Під втягненням  у  заняття  азартними  іграми  (ст.  304   КК розуміється умисне схиляння неповнолітнього у будь-який спосіб  до систематичної гри на гроші чи інші матеріальні цінності, при  якій виграш залежить від випадковості (у карти, рулетку, "наперсток" та ін.).

         Вживання спиртних напоїв,  заняття жебрацтвом  або  азартними іграми  визнаються систематичними,  якщо вчинюються не менше трьох

разів протягом нетривалого часу.

Залучення  неповнолітнього  у   незаконне    виробництво, виготовлення, придбання, зберігання,  перевезення  чи  пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту,  а  також  залучення  неповнолітнього  чи малолітнього до вчинення таких дій з метою збуту чи до незаконного збуту цих речовин може  здійснюватись  у різних формах, наприклад в обіцянні матеріальної чи іншої  вигоди, використанні їх матеріальної чи службової залежності, обмані тощо.           Відповідальність дорослого за ч. 3 ст. 307 КК настає  в  тому разі, коли він усвідомлював, що  особа,  яка  залучається  ним  до вчинення суспільно небезпечних дій, є малолітньою, чи коли він  за обставинами справи міг і повинен був про це знати.

Схиляння неповнолітнього до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин,  їх  аналогів або одурманюючих засобів, які не є наркотичними, психотропними  чи  їх аналогами, полягає у вчиненні умисних ненасильницьких дій (умовляння, залякування, пропонування,  давання  порад  тощо), спрямованих на збудження у неповнолітнього бажання вжити ці засоби (речовини) хоча б один раз.

Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу -  це  будь-які  умисні  дії  (умовляння,  пропозиції,  поради, переконування, примушування,  застосування  насильства,   погрози, шантажу тощо), спрямовані  на  збудження  у  такої  особи  бажання вживати допінг чи спробувати це зробити хоча б один раз. Такі  дії можуть полягати  у  даванні  тренерами,  керівниками   спортивних, культуристських чи інших товариств, клубів, груп, секцій  вказівок про застосування допінгу,  у  погрожуванні  відрахуванням  у  разі відмови тощо.

Серед  різноманітних способів втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність   найбільш   небезпечним  є  примушування  до  вчинення конкретного суспільно небезпечного діяння, особливо коли таке примушування супроводжувалося мордуванням, катуванням, заподіянням середньої  тяжкості  чи  тяжких   тілесних   ушкоджень,   погрозою вбивством,   умисним   знищенням   або  пошкодженням  майна  тощо.

Під примушуванням неповнолітнього до участі  у  створенні творів, що пропагують культ насильства і жорстокості (ч. 3 ст. 300 КК, а  також  творів,  зображень  або  кіно-  та   відеопродукції, комп'ютерних програм порнографічного  характеру  (ч.  3  ст.  301) розуміються будь-які  умисні  дії,  поєднані   із    застосуванням фізичного (побої,  тілесні  ушкодження,   катування    тощо)    чи психічного впливу (погрози застосувати насильство, знищити  майно, розголосити певні відомості тощо) і спрямовані на те,  щоб  особа, яка не  досягла  вісімнадцятирічного  віку,   виступила    автором (співавтором) відповідного твору або взяла участь у його створенні як актор, режисер, оператор тощо.

Залучення  неповнолітнього  до  створення  або  утримання місць розпусти з метою наживи або без такої та до  звідництва  для розпусти (ч. 3 ст. 302  КК)  полягає  у  вчиненні  будь-яких  дій, спрямованих на те, щоб неповнолітній взяв  безпосередню  участь  у відкритті місць розпусти під виглядом масажних кабінетів,  лазень, нічних та  стриптиз-барів,  у  доборі  персоналу   чи    учасників розпусних дій,  у  придбанні  або  найманні  приміщень   для    їх утримання, у  забезпеченні  їх    функціонування,    у    сприянні сексуальним стосункам між незнайомими людьми тощо, а  так  само  у самих розпусних діях.

         Примушування  чи  втягнення  неповнолітнього  у   заняття проституцією, тобто у надання сексуальних послуг за  плату  (ч.  3 ст. 303 КК, здійснюється шляхом застосування насильства чи погрози його застосування,  знищення  чи  пошкодження    майна,    шантажу (наприклад, у формі погрози повідомити батькам, сусідам, товаришам неповнолітнього відомості,  що  його  компрометують)  або   обману (наприклад, у формі обіцяння надати роботу  масажистки,  артистки, офіціантки, одружитися,  сприяти  участі  у  конкурсі  без  наміру виконати обіцяне).

Втягнення  неповнолітнього  у злочинну  чи  іншу антигромадську діяльність батьками,  опікунами, піклувальниками,  педагогами,  спортивними тренерами,  керівниками практики студентів,  наставниками неповнолітніх на підприємстві чи в  установі,  як  правило,  свідчить   про   підвищену   суспільну небезпечність цих осіб.

         На високий ступінь їх суспільної небезпечності може вказувати й те,  що вони втягнули в зазначену діяльність неповнолітніх,  які перебували в матеріальній чи іншій залежності від них, а також те, що  останніх  було  втягнено у злочинні групи,  у вчинення тяжких, особливо тяжких злочинів,  зокрема поєднаних із незаконним  обігом наркотичних  засобів чи зброї або посяганням на статеву свободу та статеву недоторканність особи.

Стаття 28 Конституції України проголошує, що кожен має право на повагу до його гідності.

         Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи катуванню.

         Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

 

         У статті 164 Сімейного кодексу України вказано підстави позбавлення батьківських прав. Мати,  батько  можуть  бути  позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

     1) не забрали  дитину  з  пологового  будинку  або  з  іншого закладу  охорони  здоров'я  без  поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

     2) ухиляються від виконання  своїх  обов'язків  по  вихованню дитини;

     3) жорстоко поводяться з дитиною;

     4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

     5) вдаються   до   будь-яких   видів   експлуатації   дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.

 

Стаття 33 Конвенції ООН про права дитини захищає дітей від незаконного зловживання наркотичними засобами та психотропними речовинами, як вони визначені у відповідних міжнародних договорах, та не допускати залучення дітей до протизаконного виробництва таких речовин і торгівлі ними.

         Відповідно до ст. 34 Конвенції, держави – учасниці зобов’язані захищати дитину від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень. З цією метою Держави – сторони вживають всіх необхідних заходів щодо запобігання:

- схилянню або примушуванню дитини до будь-якої незаконної сексуальної діяльності;

- використанню дітей з метою експлуатації у проституції або в іншій незаконній сексуальній практиці;

- використанню дітей з метою експлуатації у порнографії та порнографічних матеріалах.

Держави – учасниці захищають дитину від усіх форм експлуатації, що завдають шкоди будь-якому аспекту добробуту дитини.

Держави – учасниці вживають усіх необхідних заходів для сприяння фізичному та психологічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка є жертвою усіх видів нехтування, експлуатації чи зловживань, катувань чи будь-яких жорстоких, нелюдських або що принижують гідність видів поводження, покарання чи збройних конфліктів. Таке відновлення та реінтеграція мають здійснюватися в умовах, що забезпечують здоров’я, самоповагу і гідність дитини.

Основним завданням будь-якої держави є підвищення добробуту дітей. Беручи на себе зобов’язання досягти такої мети, світові лідери погодились керуватися принципом «діти – передусім за все», який означає, що потреби дітей під час економічного піднесення і в часи скрути, як на внутрішньодержавному, так і міжнародному рівнях, а також у сім’ї, повинні задовольнятися в першу чергу.

 


1
2